Золоті правила класного керівника
1. Бути особистістю, до якої діти тягнутимуться.
2. Вчитель повинен викликати любов і повагу дітей до себе. А це можливо, коли він сам любить, поважає та піклується про кожну дитину, й у стосунках з нею чесний і відвертий.
3. У вчителя не має бути „любимчиків”, тоді дитина прислухатиметься до порад такого вчителя, виконуватиме його прохання, ділитиметься з ним найсокровеннішим.
4. Учитель має бути веселим, жартами підтримувати і заохочувати позитивне. Це наближає його до дітей і зберігає його серце та нерви у порядку.
5. Вчитель повинен правильно використовувати свій час, щоб поповнювати запас енергії завдяки природі, мистецтву.
6. Вчителю слід завжди бути доброзичливим. Немає в дитині нічого такого, що вимагало б жорстокості. Зло перемагають добром, любов’ю. Вчитель повинен бажати дитині лише добра, виховувати в неї добро своїми власними вчинками, і вона відповість тим самим.
7. Учителю варто читати більше наукової літератури. З такою людиною дітям завжди цікаво.
8. Завдання вчителя, як особистості: „знайди себе в собі”, підкори себе собі, оволодіти собою і допомогти дітям зробити те саме.
9. Учитель повинен володіти мистецтвом індивідуальних бесід з дитиною, вміти вислухати її, підтримати в ній вогник самоповаги.
10. Класний керівник має створити доброзичливий учнівський колектив, в якому кожна дитина пам’ятає, що поруч з нею людина, з інтересами якої треба рахуватися.
11. Педагог має бути річкою, в якій зливається гаряче серце й холодний розум, не допускати поспішних, непродуманих рішень, не залежати від настрою.
12. Вчителю слід дорожити довір’ям дитини, любити її, захищати, поважати її почуття. Тоді між учителем і дітьми складатимуться доброзичливі, щирі стосунки. Педагог повинен берегти найвище благо: людську гордість, недоторканість особистості, гідність дитини.
Вчителю необхідно виховувати у дітей самодисципліну, боротися з лінощами. Разом з батьками слід добиватися того, щоб дитина сама себе обслуговувала. Діти повинні розуміти, що навчання у школі – це їхня найважливіша робота.
Методика визначення навчальної мотивації
(М. Гінзбург)
| Мета. Визначити мотиви навчання дитини.
Обладнання. 6 карток із схематичним зображенням фігур.
Інструкція. «Зараз я прочитаю тобі розповідь. Послухай.
Хлопчики (дівчатка) розмовляли про школу. Перший хлопчик сказав: "Я ходжу до школи, тому що мене мама примушує. Якби не мама, я б у школу не ходив ". На стіл перед дитиною викладається картка № 1 (зовнішній мотив).
Другий хлопчик сказав: "Я ходжу до школи, тому що мені подобається вчи-тися ". Викладається картка № 2 (навчальний мотив).
Третій хлопчик сказав: "Я ходжу до школи, тому що там весело і багато дітей, з якими можна гратися ". Викладається картка № 3 (ігровий мотив).
Четвертий хлопчик сказав: "Я ходжу до школи, тому що хочу бути дорослим. Коли я в школі, я почуваюся дорослим, а до школи я був маленьким ". Викладається картка № 4 (позитивний мотив).
П'ятий хлопчик сказав: "Я ходжу до школи, тому що потрібно вчитися. Без навчання ніякої справи не зробиш, а вивчишся - і можеш стати, ким захочеш ". Викладається картка № 5 (соціальний мотив).
Шостий хлопчик сказав: "Я ходжу до школи, тому що одержую там хороші бали ". Викладається картка № 6 (мотив одержання балу).
А тепер подумай і дай відповідь:
Хто з них, по-твоєму, має рацію? Чому?
З ким із них ти хотів би разом гратися? Чому?
З ким із них ти хотів би разом учитися? Чому?»
Дитина послідовно здійснює три вибори, при цьому вказує на відповідну картинку і пояснює її. Якщо пояснення дитини не досить чіткі, їй ставлять контрольне запитання: «А що цей хлопчик сказав?»
Інтерпретування результатів
Вибір дитини фіксується у протоколі проміжного результату, і за номерами обраних карток складається загальна думка про мотиви навчання.
Картка № 1: жіноча постать, що схилилася вперед із вказівним жестом; перед нею дитина з портфелем у руках (зовнішній мотив).
Картка № 2: постать дитини, що сидить за партою (навчальний мотив).
Картка № 3: постаті двох хлопців, що грають у м'яча (ігровий мотив).
Картка № 4: дві постаті, зображені спиною одне до одного; у тієї, що вища, в руках портфель, у тієї, що нижче, - іграшковий автомобіль (позиційний мотив).
Картка № 5: постать із портфелем у руках рухається у бік будинку (соціальний мотив).
Картка № 6: постать дитини, що тримає в руках розкритий зошит (мотив одержання балу).
Злий — чорний колір. Мабуть, коментарі тут зайві — адже цей колір відбиває егоїстичність, ворожість, відкидання.
Чесний — жовтий, фіолетовий і червоний кольори. Тобто для дітей дане поняття асоціюється з такими характеристиками, якою є потреба у душевному контакті, товариськість, відкритість, дружелюбність.
Брехливий — чорний колір. Діти не випадково вибирають цей колір, оскільки він асоціюється з такими особистісними характеристиками, як упертість, ворожість, егоїстичність. При цьому діти майже не вибирають червоний і жовтий кольори, тобто ошуканець не сприймається ними як відкрита, товариська, дружелюбна, чуйна людина, із чим важко не погодитися.
Щедрий — червоний і фіолетовий кольори. Необхідно відзначити, що для дошкільника щедрість є дуже складним поняттям, відношення до нього досить суперечливе. Дитина знає, що щедрим бути добре, але віддати своє, поділитися йому важко. Особливо це помітно в дітей до 5 років: вони нерідко вибирають навіть чорний колір. Діти старшого дошкільного віку (5—7 років) вже не вибирають чорний і коричневий кольори, тим самим відносячи цю якість до позитивних, хоча відношення залишається невизначеним. І тільки в молодшому шкільному віці стає можливим виділення певних кольорів.
Жадібний — червоний і чорний кольори. Тобто діти вважають його рішучим, сильним, може, навіть агресивним, ворожим.
Працьовитий — фіолетовий і жовтий кольори. Інакше кажучи, працьовита людина дуже активна, енергійна, готова до активних дій, може бути метушливою.
Ледачий — коричневий, сірий, синій колір. Тобто діти справедливо вважають ледачу людину слабкою, не залученою до справи, млявою, пасивною, а також холодною. |
